Традиційний образ Антихриста як єдиної зловмисної фігури може застаріти. Зростаюча тенденція свідчить про те, що силою, яка протистоїть процвітанню людини, може бути не людина, а система: зокрема, прискорений розвиток передових технологій. Це не просто теологічна дискусія; це питання про те, чи інструменти, призначені для вирішення проблем людства, натомість створюють нову форму руйнівної сили.
Технологія обіцяє порятунок
Головний аргумент полягає не в тому, що Кремнієва долина є навмисним злом; навпаки, невпинна гонитва за технологічним «прогресом» призводить до непередбачуваних наслідків. Мільярдери та технологічні лідери відкрито обговорюють створення «надлюдського інтелекту» — систем, які можуть перевершити людську раціональність і вирішити глобальні кризи. Ця обіцянка спасіння — об’єднаного, раціонального майбутнього — перегукується з оригінальним закликом Антихриста в релігійних оповіданнях: постать, яка пропонує швидке, рішуче рішення для світу, що руйнується.
Привабливість велика. Технологія рекламується як нейтральна сила, здатна подолати людські недоліки, такі як пристрасть, руйнування та розкол. Активно просувається ідея про те, що машини можуть об’єднати людство під єдиною логічною структурою. Цей наратив зручно пропускає динаміку влади, притаманну таким системам: хто контролює технологію і з якою метою?
Цифрова єресь: християнство без Христа
Найбільш тривожним аспектом є конвергенція технологічних амбіцій з релігійним відтінком. Деякі діячі відкрито обговорюють “завантаження” людської свідомості в цифрові субстрати – фактично шукаючи безсмертя в машинах. Це бажання нагадує «цифрову єресь», спотворену форму християнської есхатології. Традиційна віра в божественне спасіння замінена обіцянкою технологічної переваги.
Замість того, щоб шукати спокути через віру, фокус зміщується на створення «раю» в кремнії. Кінцева мета — не служити Богові, а стати богами — будувати істот, які виходять за межі людських обмежень і пропонують нову форму вічного життя. Ця амбіція, хоча й представлена як прогрес, несе в собі таку ж пиху, як і оригінальний міф про антихриста: віру в те, що людство може створити власне спасіння без божественного втручання.
Система як антагоніст
Небезпека полягає не обов’язково в свідомому злому намірі окремих осіб, а у внутрішній логіці самої технологічної системи. З розвитком технології все більше пріоритетів надається ефективності, контролю та оптимізації. Ці цінності, хоч і здаються нейтральними, можуть легко підірвати автономію людини, зруйнувати природні екосистеми та посилити соціальну нерівність.
Система не потребує єдиної фігури Антихриста, яку можна ідентифікувати. Натомість він працює як самопідтримуваний цикл інновацій і контролю, поступово змінюючи світ за своїм образом. Обіцянка спасіння стає пасткою, оскільки людство відмовляється від своєї автономії в обмін на ілюзію безпеки та прогресу.
Справжній Антихрист може бути не особою чи навіть свідомою сутністю. Це може бути просто невблаганний, несвідомий імпульс самої технології, що обіцяє порятунок, водночас створюючи нову форму поневолення.
