Т-4 – літак, який випередив свій час

38

Прийнято вважати, що в середовищі льотної військової техніки винищувачі традиційно більш швидкісні, ніж бомбардувальники. У 60-70-х роках СРСР вдалося це спростувати. Вітчизняний Т-4 – літак з функціями бомбардувальника володів швидкісним максимумом до 3200 км/год, і за цим показником обігнав багато винищувачі. Т-4 «Сотка» став для свого часу літаком майбутнього, але за іронією в ньому так і не опинився.

Інноваційний прорив

Переважна більшість основних вузлів, деталей і систем Т-4 стали результатом нових оригінальних розробок і винаходів радянських інженерів. Всього в проекті «вироби 100» було вперше використано близько 600 нових ідей, якщо враховувати всі використані конструкторські новинки, в тому числі для створення комплектуючих і додаткових агрегатів. Жоден радянський літак не міг похвалитися таким числом інноваційних рішень, зібраних в одній машині.

Роботи над Т-4 стартували в 1961 році. За заявкою військових літаків «Сотка» повинен був стати бойовою машиною для розвідувальних стратегічних операцій та нанесення ударів. У конкурсі представлених проектів майбутнього монстра перемогло бюро Сухого, залишивши позаду не менш відомих творців знаменитих радянських літаків ОКБ Туполєва та Яковлєва.

Три особливості Т-4

Ключовою характеристикою Т-4 стала його неймовірна швидкість, що в теорії мало вберегти машину від ворожої ППО. Попереду літака тандемно розташувалися окремі кабіни для пілота і штурмана, де в кожної був передбачений відкидний люк на випадок непередбаченої аварійної ситуації. Для порятунку військових літаків також обладнали сидіннями з катапультными механізмами, за допомогою яких залишити кабіну можна було на будь-якій швидкості і висоті польоту.

Другою важливою родзинкою «Сотки» стала отклоняющаяся конструкція носа. У положенні знизу носова частина не заважала переднього огляду, що спрощувало управління Т-4 на землі, а також посадку і зліт. За спогадами випробувачів, літак плавно відривався від аеродрому, легко витримуючи злітна кут. Коли «Сотка» розганялася до ультра високих швидкостей, ніс ставав своєрідним захистом для заскленої частини кабіни, загороджуючи собою її і зменшуючи опір зустрічних повітряних потоків. Після того як передній огляд був закритий, на допомогу в управлінні приходили різні прилади. Також для екіпажу передбачався перископ, забезпечує непогану видимість.

Перед інженерами КБ Сухого постало непросте завдання – як зберегти надійність всієї конструкції і знайти підходящі матеріали, які змогли б забезпечити повноцінну роботу літака в режимі високих робочих температурах. І тут з’являється третя особливість Т-4 – в його пристрої на той період конструктори масово використали високоміцні титанові сплави, конструкційну і нержавіючу сталь.

Тільки випробування

З середини 60-х до середини 70-х всього було виготовлено чотири версії літака: три машини для льотних і одна – для статичних випробувань. Перший ультра швидкісний літак Т-4 «Сотка» здійснив пробний політ у 1972 році, і потім протягом двох наступних років (аж до 1974 року) тривали експериментальні запуски надзвуковий інноваційної для свого часу машини. Всього було скоєно близько 10 польотів.

Незважаючи на успіхи конструкторів, які створили унікальний літак, в 1974 році проект Т-4 закрився за вказівкою профільного авіаційного Міністерства. Головна причина цього не було озвучено і невідома до цього часу. Імовірно, проект могли порахувати занадто витратним або не мають перспектив розвитку. Також серед можливих причин називають відсутність можливостей у КБ Сухого для організації додаткових випробувань і завантаженість спеціалістів, які вели роботи над проектом майбутнього винищувача Су-27. Крім того, в кінці 60-х з’явилися нові технічні вимоги, під які Т-4 вже не потрапляв.

Зараз єдиний Т-4 – літак, у певному сенсі став унікальною одиницею свого часу, зберігся у Центральному музеї ВВС (Моніно).

Джерело: http://megafaza.com.ua/